350 років тому народився гетьман Пилип Орлик
Пилип Орлик — сподвижник Івана Мазепи, співавтор першої Конституції України, одна з найвеличніших і найтрагічніших фігур в українській історії. Він став першим лідером української політичної еміграції і майже 30 років провів у вигнанні, до кінця життя намагаючись використати найменший шанс, щоб об’єднати Європу проти російської агресії і звільнити Україну від московського ярма.
Він був справжнім європейцем по духу і бачив Україну як частину Європи. Знав вісім мов, а ще давньогрецьку і латину. Був учнем відомого філософа, поета і богослова Стефана Яворського. Пройшов шлях від писаря Київської духовної консисторії до Генерального писаря та гетьмана Війська Запорозького.Він став довіреною особою гетьмана Івана Мазепи. Прагнучи повернення Україні колишніх вольностей і суб’єктності в європейській політиці, підтримав гетьмана у його планах піти на союз із шведами проти Петра І, за його дорученням вів листування з Карлом ХІІ. Після поразки шведів у битві під Полтавою разом з Іваном Мазепою, козацькою старшиною та козаками відступив до Бендер, на територію Османської імперії. Ці «мазепинці», як їх пізніше назвали історики, були першою українською політичною еміграцією.
Після смерті Мазепи 5 квітня 1710 року на спільній раді старшини та козацтва за участі представників османського султана і шведського короля Карла ХІІ Пилипа Орлика обрали гетьманом (у вигнанні).
Тоді ж були проголошені «Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорозького», відомі також як Бендерські пакти, або як Конституція Пилипа Орлика, де кордони Гетьманщини визначалися відповідно до Зборівського договору 1649 року, прописувалися демократичні механізми співіснування між станами. Тут були параграфи, які забороняли підкуп і встановлювали виборність посад та обмеження зловживань старшинських урядовців, а також пункт, який захищав права козацьких вдів та жінок на час перебування чоловіка на війні чи в поході. Протектором та гарантом непорушності законів Конституції виступав король Швеції.
Ця Конституція була не лише декларативною. Заручившись підтримкою Швеції та Османської імперії, Пилип Орлик у 1711 році з 16-тисячним військом, у якому були запорожці, буджацькі татари, шведи і поляки під командуванням Юзефа Потоцького, почав визвольний похід на Україну.
Орлика підтримало багато українців на Правобережжі. По дорозі гетьман розсилав прокламації, в яких пояснював, чим загрожує московське панування і закликав підніматися на боротьбу. І на звільнених територіях починали діяти «Пакти і конституції прав і вольностей Війська Запорозького». У березні, після кількох переможних битв військо Орлика підійшло до Білої Церкви і почало осаду. І тут сталося непередбачуване. Татари, стомлені довгою осадою, знялися і повернулися додому, грабуючи по дорозі українські села і забираючи великий ясир. Правобережні козаки, які приєдналися до Орлика, кинулися рятувати свої родини і мститися за наругу. За короткий час із 16-тисячного війська лишилося 3 тисячі, з якими Орлик змушений був відступити до Бендер.Наступні 30 років перебував в еміграції, намагаючись знайти підтримку ідеї української державності у володарів Франції, Великої Британії, Ватикану, Саксонії, Прусії. Але без сильного війська це здобути було практично нереально. «Орлик старався використати кожну нагоду, кожен міжнародний конфлікт на сході Європи, щоб тільки поставити українську справу на порядок денний. Але всі старання великого українського патріота були даремні. Московське царство після полтавської перемоги зробилося могутньою державою, яка посіла провідне місце в північній і східній Європі», — писав історик Дмитро Дорошенко. Пізніше об’єднати європейських монархів в антимосковську коаліцію намагався і його син, Григір Орлик.
Помер Пилип Орлик 24 травня 1742 року у тодішній столиці Молдови Яссах. Крім Конституції залишив по собі кілька збірників віршів польською і «Щоденник подорожнього» польською та французькою, який він вів з 1720 по 1733 рік, — розповідають в Українському інституті національної пам'яті.
Детальніше — за посиланням.
